[i]Стихло озеро… Ніжний серпанок
Загубив в водній сині – коралі.
Підпливла, мов до броду русалка
Я до тебе і в шалі пропала…
Заспівала для магії серця…
Ти завмер у любовному трансі.
В водоверті кохання так б’ється,
І не тоне у вирі та часі.
Мої очі – озерна безодня –
Ваблять душу твою в вічні сині.
Я для тебе – земна й надприродня,
Повелителька я і рабиня.
Я, мов вихор з тобою… й покірна…
Із красою озерної гладі…
Аж до дна в своїм серці я вірна,
Чарівна твоя німфа – наяда…
Імпульсивна, жагуча, нестримна –
Моя тайна - вік нерозгадана.
І несуть, немов хвилями, рими
Вірші серця – зірки-міріади...
Стихло озеро…
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888896
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2020
автор: Білоозерянська Чайка