Схід сонця медом небо просочив,
Срібляста пелена туману в’ється,
Ранесенько, під музику лісів
За білими грибами йду по стежці.
Під деревом, що вперлось в небеса
Й коріння восьминогом розляглося
Пробилася крізь мох така краса –
Аж два грибочки в парочці сплелося.
Голівки, як молочний шоколад,
Сховавши в ковдру білі, довгі ніжки
Позиркують, як жовтий листопад
Старанно тягне знизу хтось за віжки.
Обстрижена соснова бахрома
Боровичок ховає край дороги
Та капелюшок гордо підійма
Старанно пнеться він в землі вологій.
Осіннє диво з чарами творця!
Від радості серденько завмирає.
Вклоняюся я лісу без кінця,
Бо наче рідну доньку зустрічає.
Фото з інтернету, хоча свої
грибочки фотографувала
з перехопленим подихом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888786
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2020
автор: Олеся Лісова