Південний Буг. Южноукраїнськ.
Великий Гард на річці спить.
Малий ще поруч. Там копають,
Шукають ту козачу «нить».
Малий затоплять. Їм так треба.
То, начебто, людський прогрес
Топити, нищити під небом -
Побудувати нову ГЕС.
На березі панські конюшні,
Побиті вікна, дах тече,
Працівники, завжди послушні,
Комбайн новий… Спека. Пече.
Що ж тут було? Маєток панський…
Свинарник був… Радгосп? Колгосп?
Тут осередок був гетьманський!
Були ще сльози – голокост.
Місцеву жіночку питаю:
- Як зараз? Як Ви живете?
- З попід комбайна забирають…
А нам – непотріб… Отаке…
І бачу очі заблищали,
І в голосі туга, мінор,
Раніш жіноцтво захищали,
А зараз все гребе «мажор».
Хто ж захистить вас? Тільки гарди!
Прокиньтесь, хлопці! Де ви є?
Моєї Неньки стражі, варти,
Без вас країна загниє…
Прокиньтесь, гарди! – Дух свободи,
Прокинься, Південь! Роззирнись!
Бо гіркі сльози будуть доти
Не буде ВОЛІ. Як колись.
14.09.2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888749
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2020
автор: Одарка з Тавріди