Де завірюха голосить -
Крізь хащі рвуться білі пси
З рудими вухами.
І як не бийся - не втечеш:
Їх слід - стрілою навпростець,
А твій заплутався.
І сяють очі крижані
Мисливця з пагорбів. Не сніг,
А зорі падають
З небес на землю, як мана,
А Він сурму Свою здійняв
З голосом зламаним.
Він знає все, але мовчить...
Полює світлий Гвін ап Ніт
З лихою зграєю.
Сам має ікла й хижий ніс -
Ти пахнеш здобиччю: дивись,
Він посміхається.
Хей, з потойбіччя вітри зриваються,
Вістря за вістрям - cтрашною казкою,
Близько, так близько - за осінню слід у слід -
Істина ловами в небі високо мчить.
Плащ сірий на ім'я зима,
Шолом розколотий, гримлять
В руці вітри як спис.
Є в нього вогнище й слова
Для тих, хто вже відвоював,
Але віки не спить.
Лягає під копита світ -
Ось срібний кінь крізь хмари мчить
Під сивим вершником.
За ним - все люте і чуже,
Їх стяги здійняті уже:
З голодним клекотом
Вир вовкулаків і сипух
Що з перших днів ніяк не вщух-
не - досі казиться.
Пан чи пропав - і тільки так,
Бо з поля бою без щита
Не повертаються.
Де переможець, де переможений?
Важать однаково подвиг і злочин,
Ніяк не відпустить у забуття сурма -
Армій надія, коли надії нема.
За крок від дива й від біди -
Вперед, крізь сутінки: світи
Перетинаються.
Все холодніше на межі,
Пір'їни з неба - як ножі
Чого чекаєш ти?
Не заблукай, не обернись:
В легенду з крил совиних міст
Будує темрява.
Хто сильний - втратить часу лік,
І перетвориться навік
На пса скаженого.
Перната північ здійнялась:
Обличчя в сажі - скаче князь
Усіх неправедних:
Кого зустріне чорний Гвін
Серед блукаючих вогнів -
Живі, оплачте їх.
Сяйво опівночі, сонця затемнення -
Гвін-воєвода веде приречених;
Плем'я твоє та рід за спиною - дим,
Пізно ховати ікла, ходімо з Ним!
[i]Гвін ап Ніт - валлійський Бог-психопомп (провідник душ) та господар потойбіччя, а також ватажок Дикого Полювання. Особливо пов'язаний з війною та тими, хто на війні загинув.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888162
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2020
автор: Polemokrateia