Піднявши подоли,
Щоб не заросити
Бігла осінь в поле,
Де стояли скирди.
А стерня висока
Їжаком колючим
Згорнулась в клубочок,
На неї не ступиш,
Щоб не поколоти
Ніжок своїх босих,
Біль вгамують трохи
Срібні перли-роси.
То вже не зважала
На колючі стерні
І що мокра стала
Байдуже для неї.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888078
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2020
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський