Чи продам Його, як Іуда,
І піду на гілку?
Покликаний Ним колись,
Ходжу за Ним з пустими очима,
І з тощим серцем. Носячи скриньку з грошима.
Із сумнівом: «Може, все ж… Але, ну́ ти…»
З думками, як би зробити, як все мало б бути:
Як продам я Його за нещасні уявні гроші́,
Щоб отримати би полегшення,
Отримати би розв’язку, заспокій душі.
Поки що вмочую хліб разом з Ним.
А в голові – чи то вибух,
Чи́ то отруйний автомобільний дим…
І врешті – розтрата найкращого дару усіх віків,
Який Він мені дарував.
Чи, більше того, - який доручив.
Він-то бачить мене зсередини,
Чекає на мої дії, на мої справи;
Він читає по моїх губах,
Які хочуть вже врешті того поцілунку,
А потім – скоріше би вже себе в прах.
Подалі. За світу порочного цього лаштунки.
Не бачачи, як же Йому в цьому ж світі
Із тим Його світлом, яке лише Він несе,
Не дивлячись на всіх тих, хто…
Не дивлячись взагалі на все.
А чим яскравіший світильник,
Тим, справді, ще більше мух.
І ще більше тих, кого сліпить так його світло.
І ще більше тих, кого так дратує Його непохитний рух.
Омиваючи мої ноги, скинувши мої сандалі,
Він все знає. Він знає, що буде далі.
Показував же, куди іде зрадник і самовбивця,
Щоб, наче, знову не встиг на поїзд, так запізнився,
Чи в розпачі копнув щеня так жорстоко,
А тепер в нього з носа йде кров,
Не може підвестись з боку,
Дивиться безпорадним, скривдженим, болісним поглядом…
А далі і Він так дивитиметься з хреста,
Коли торкатиме губка із оцтом вуста.
А потім, пройшовши найбільше з усіх живих,
Він явиться, й створить нечувану радість
для всіх своїх,
Сидячи за столом в такій теплій компанії з ними.
А мені-то – дивитися збоку, зробивши тепер їх чужими.
Відчуваючи, як всередині тепер ще дужче
Не гасне вогонь, не вмирає черв’як…
Чи ж продам Його, як Іуда, і піду до гіляк?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888043
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2020
автор: Avsian