Сьогодні вітер виє за вікном.
Сьогодні стукотять об шибку краплі.
Сьогодні я до центру не потраплю.
Настала осінь – ось такий біном.
Але мені і не потрібно в центр.
І на районі кнайпи скрізь відкрито.
Сьогодні проводжатиму я літо,
його чекатиму за рік тепер.
З балкону виглядатиму униз,
як воно в майці сяде у маршрутку.
Йому – до Африки дістатись прудко,
мені – почуть, як воду ллє карниз.
А осінь задощить без перепон,
постелить листопади пурпуро́ві
(і добре, що у нас усі здорові,
і добре, що засклили ми балкон)
і понесе потоком жовтий лист –
ці золоті, юнацькі ще, надії,
бруківку та асфальти перемиє,
щоб не топтати, хоч і не збулись.
Що ж, час накинути потертий плащ,
під каву в кнайпі сісти під навісом,
дивитися за річкою над лісом,
як хмари голосять за літом плач.
01.09.2020р.
01.09.2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887665
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2020
автор: Анатолій Костенюк