Біля вікна старі берези
Махають вітами щораз,
Немов від рідних шлють привіти,
Які покинули вже нас.
Саджені нашими руками,
Так розрослися, наче ліс
І плекані малими нами
Нагадують дитинства світ.
Граючи в піжмурки, ховались
За білим стовбуром не раз,
А як надворі вже смеркалось,
Кликала мати:" Спати час".
Оті роки вже так далеко
І їх, на жаль не повернуть.
Про них нагадують берези,
Котрі під вікнами ростуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887466
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2020
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський