у сливовій кроні,
у темно-зеленій гущавині –
глибокі й прозорі тіні…
наче зірки,
прозирають
із темно-зеленених нетрів сливки́,
округло-видовжені,
з голубим нальотом, бурувато-сині
наче маятник,
планета гойдається на волосині
вобіруч від сливи – яблуні
розпросторили вільно гілки
і розбігаються, мов рукавасті галактики:
сяють і міняться яблука,
як планети-сонця-зірки
і супутники
у молодому саду-Усесвіті
несповідимі наші путі
ми
усі, до найменшого, – пілігрими,
самих себе шукачі –
прощання-зустрічі
справжній Друже мій, візьмімо оте
з гілки яблуко
ілюзорно-вигадано-золоте
і розділімо навпіл – тобі і мені
по половині
і хоча надовго й далеко
нас розведуть стежки –
ми збережемо в серцях
золоті половинки
вічність мине –
а я не забуду тебе,
а ти не забудеш мене
ні…
ми, наче яблуко,
двоєдині
28.08.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887180
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2020
автор: Валя Савелюк