Вселилась в тіло втома живо
Думки незбагненно сплелись
І лиш душа мов лук пруживий
Ще прагне в вись.
Тути де далеч недостежна
Нема у ній кінця ні краю
І я люблю цей світ безмежно
За що й не знаю.
Люблю коли приходить вечір
А вдалині ще обрій ріє
І за гору немов за плечі
Втікають мрії
Тремтить згасаючи повільно
Удалині червоне руно
І у мені мов в тім безмірї
Тремтить щось струнно.
Парище
2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887071
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2020
автор: Мартинюк Надвірнянський