Я на острові знаходив скарб,
крізь шторми тримав курс на зюйд – вест,
я на гребні хвилі, як Ікар,
між зірок здіймався до небес.
Я все рідше згадую свій док,
я забув про рідну сторону
і карбуючи свій впертий крок,
я на вахту йду, як на війну.
За відзнаку – шабельний рубець,
абордажний спогад на чолі,
а яванка, хай їй буде грець,
слід ножем лишила на щоці.
Мені ром – і мед і пастила,
і таверна мені рідний дім
до відпливу, аж коли щогла
за вітрилом полетить своїм.
У житті давно я зрозумів,
що в глибінь морську судився шлях:
під час вахти мені чувся спів –
не позбудуся його ніяк.
27.08.2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887063
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2020
автор: Анатолій Костенюк