ДИВОВИЖНА ІСТОРІЯ казка

ДИВОВИЖНА  ІСТОРІЯ  ПРО  ПРИНЦА  ТА  ПРИНЦЕСУ

             Цю  історію  мені  розповідали  захоплено  та  шанобливо.  Я  не  знаю  де  вона  народилася  і  скільки  віків  вона  ходить  поміж  нами  білим  світом,  але  все,  до  найменшої  дрібнички  я  запам’ятав.  Тож  сідайте  і  слухайте  уважно  цю  дивовижну  історію.
В  одному  маленькому  королівстві  жив  король.  У  нього  був  син,  якого  король  дуже  любив.  Він  замовляв  для  принца  кращих  вчителів  з  усього  світу.  Тому  принц  добре  знав  латинську  мову,  філософію,  історію,  літературу  та  математику.  Він  навіть  навчився  писати  закони,  але  несподівано  для  всіх  відмовився  від  цієї  благородної  справи.  
-  В  нашій  країні  є  король,  який  займається  державними  справами,  -  сказав  принц,  -  тому  я  не  можу  заважати  йому  -  складати  закони  обов’язок  короля.  Дізнавшись  про  такі  мудрі  роздуми  сімнадцяти  річного  принца  розчулений  король  запросив  до  себе  одного  відомого  заморського  генерала,  для  того,  щоб  принц  отримав  ще  й  військову  освіту.  Цілий  рік  сивий  генерал  озброєний  картами,  книжками  та  шаблею  розповідав  принцу  про  битви,  які  з  величезним  гуркотом  проносилися  у  різні  часи  і  за  далекими  морями,  і  зовсім  поряд  з  їхнім  королівством.  Треба  сказати,  що  той  генерал  знав  ще  дуже  багато  військових  хитрощів  та  таємниць,  про  які  теж  розповідав  принцу,  але  робив  він  це  так,  щоб  їх  ніхто  не  підслуховував.  На  щастя  війни  в  той  час  не  було  і  військова  справа  принцу  поки  що  не  знадобилася.  Але  генерал  не  міг  спокійно  прожити  без  своєї  військової  роботи  і  тому,  з  дозволу  короля,  почав  муштрувати  солдат.  Він  роздав  їм  шаблі  та  мушкети,  а  самим  маленьким  солдатам  видав  пузаті  барабани  та  величезні  мідні  труби.  Після  цього  тихе  життя  у  палаці  закінчилося.  Навіть  малесенькі,  веселі  пташки,  які  завжди  ховалися  від  кінського  тупоту  за  невеличкими  зеленими  листочками  дерев  були  змушені  переселитися  з  розкішного  королівського  саду  у  напівтемний,  непролазний  сусідній  ліс.  Вони  бідні  не  розуміли,  що  солдати  без  барабанної  музики  не  зможуть  ходити  в  ногу,  а  це  для  військових  у  ті  часи  було  дуже  важливо.  Король  зітхав,  але  казав:  
-  Хто  не  бажає  слухати  барабанні  марші  своїх  солдат,  той  може  почути  литаври  чужинців.  А  байдужість  та  неповага  до  своїх  солдат  у  нерозумних  людей  завжди  закінчується  поневоленням  або  вбивствами  цих  нерозумних  людей,  солдатами  завойовника,  розграбуваннями  та  спустошеннями,  як  великих  міст,  так  і  будинків,  комор,  житниць  та  іншого  добра  громадян,  нахабними  чужинцями.
Принц  теж  зітхав,  але  що  поробиш  без  гучних  барабанів  та  марширування  солдат  військові  навчання  були  зовсім  неможливі.  Одного  дня  принц  поїхав  у  ліс  на  полювання.  Він  переслідував  косулю  і  заблукав.  Блукаючи  незнайомим  лісом  він  заїхав  у  сусіднє  королівство.  Виїхавши  з  лісу  принц  побачив  озеро  округлої  форми,  в  якому  плавали  білі  лебеді.  Зачарований  красою  він  під’їхав  до  озера,  сплигнув  з  коня  і  підійшов  до  води.  Лебеді  також  підпливли  ближче  до  принца  і  розглядали  його  своїми  маленькими  чорними  очима  бусинками.  І  хоч  вони  перший  раз  у  житті  бачили  принца,  вони  його  зовсім  не  злякалися.  В  цей  час  до  озера  під’їхав  екіпаж  з  якого  вийшла  вродлива  дівчина.  Вона  була  вдягнена  у  звичайний  одяг,  який  носили  молоді  дівчата  в  тому  королівстві.  В  руках  вона  тримала  гарно  оздоблений  кошик,  з  якого  виглядала  велика,  біла  хлібина.  Принц  ввічливо  вклонився  красуні,  вона  теж  привіталася  з  ним.  Принц  хотів  допомогти  їй  нести  кошик,  але  дівчина  вибачилася  і  сказала:
-  Вибачте,  на  жаль  я  не  можу  дозволити  вам  нести  цей  кошик,  тільки  я  можу  носити  його  та  годувати  цим  хлібом  білих  лебедів.  Тому  що  ці  лебеді  незвичайні,  це  зачаровані  чаклуном  наші  король  та  королева  з  усіма  міністрами  та  першими  дамами  королівства.  І  вона  почала  ламати  хліб  та  годувати    білих  лебедів.
-  Як  таке  нечуване  лихо  могло  статися  у  вашому  королівстві?  -  схвильовано  запитав  її  принц,  -  хто  посмів  перетворити  короля  з  королевою  і  всіх  міністрів  та  перших  дам  на  білих  лебедів?
-  На  жаль  наш  король  дуже  довіряв  одному  мерзотнику,  -  відповіла  дівчина,  -  який  і  погубив  його.  Він  так  правдиво  обіцяв,  він  так  майстерно  вигадував  та  розставляв  для  короля  підступні  пастки,  що  тепер  цей  шарлатан  живе  у  королівському  палаці,  а  бідний  король  живе  на  озері.  Зараз  цей  мерзотник  вимагає,  щоб  всі  слуги  називали  його  ваша  величність,  але  королівської  величі  та  честі  у  нього  не  було  і  не  буде  ніколи.    
-  Чому  ще  й  досі  всіх  лиходіїв  не  закували  в  кайдани  та  не  кинули  за  грати?  Чому  їх  не  знищила  небесна  блискавка,  чому  покарання  для  шарлатанів  та  брехунів  забарилося  і  застрягло  в  болоті  часу?  Адже  безкарність  породжує  нових  лиходіїв.  Можливо  ти,  добра  дівчино,  знаєш,  як  можна  допомогти  твоєму  королю  та  королеві,  я  зовсім    випадково  потрапив  до  вашого  королівства,  але  я  готовий  допомогти  вашому  ошуканому  королю  всім,  чим  тільки  зможу.  Дівчина  сплеснула  в  долоні  і  вигукнула:
-  Невже  небо  почуло  наші  молитви  і  до  нас  приїхав  наш  визволитель  принц  Мал!  
Принц  здивувався  і  запитав  у  дівчини  звідки  вона  знає  його  ім’я,  та  звідки  вона  знає,  що  саме  принц  Мал  зможе  звільнити  від  чар  їхнє  королівство?
-  Зовсім  поряд  зі  мною  живе  та  ховається  від  лиходія  молода  принцеса,  -  відповіла  йому  дівчина,  -  їй  нещодавно  приснився  дивний,  пророчий  сон.  Уві  сні  принц  Мал  врятував  наше  королівство,  він    прискакав  на  білому  коні  до  Кам’яної  гори.  Там,  у  скелі  за  хащами  плюща  заховані  від  людських  очей  металеві  двері.  Руків’я  його  шаблі  закінчується  ключем,  тільки  руків’я  його  шаблі  може  відкрити  ті,  заховані  від  людей  металеві  двері.  Принц  відкриє  двері,  зайде  у  печеру  і  на  старовинному  столі  знайде  книжку  Маленького  чаклуна  з  трьома  золотим  пряжками.  Він  візьме  ту  чарівну  книжку,  а  потім  розшукає  принцесу,  тому  що  тільки  вона  зможе  читати  чарівні  записи  у  книжці  Маленького  чаклуна.
Принц  поглянув  на  руків’я  своєї  шаблі  і  дійсно,  цей  дивовижно  загнутий  срібний  гачок,  яким  закінчувалося  руків’я  його  шаблі  зараз  нагадував  ключ,  тож  йому  терміново  треба  було  їхати  до  Кам’яної  гори  та  розшукати  металеві  двері.  
-  Скажи  мені,  добра  дівчино,  а  де  знаходиться  Кам’яна  гора  та  чи  довго  до  неї  їхати?  І  ще  скажи  мені,  добра  дівчино,  де  я  можу  розшукати  молоду  принцесу?  -  звернувся  він  до  неї.
Дізнавшись  про  те,  що  принц  не  зважаючи  ні  на  що  хоче  допомогти  королю  та  принцесі,  дівчина  відповіла  йому:  
-  До    Кам’яної  гори  я  вас  проведу,  а  розшукувати  молоду  принцесу  вам  зовсім  не  треба,  вона  стоїть  перед  вами,  але  це  моя  таємниця  і  ви  нікому  в  цілому  світі  про  це  не  можете  розповідати.
Принц  шанобливо  вклонився  принцесі  і  тим  самим  погодився  берегти  її  таємницю,  як  своє  життя.  Потім  він  взяв  її  за  білу  руку  і  провів  до  екіпажу.  Він  допоміг  їй  сісти  в  екіпаж,  а  свого  коня  принц  прив’язав  за  довгий  повід  до  екіпажа  і  вони  разом  поїхали  до  Кам’яної  гори.  Під  час  подорожі  принцеса  розповідала  принцу  про  своє  нелегке  життя.  Вона  змушена  їздити  в  звичайному  екіпажі  тому,  що  її  розшукують  шпики  чаклуна  і  вона  вже  не  знає  де  їй  сьогодні  можна  буде  безпечно  зупинитися  для  того,  щоб  перепочити,  або  переночувати.  Мої  друзі  кажуть,  що  чаклун  хоче  одружитися  на  мені,  тільки  для  того,  щоб  стати  королем.  А  як  я  можу  стати  дружиною  того,  хто  перетворив  у  лебедів  мого  короля  та  королеву?!  Краще  я  вип’ю  отруту,  яку  ношу  з  собою,  адже  потім,  ставши  королем,  він  мене  теж  перетворить  на  білу  лебідку  і  вона  сумно  зітхнула  і  замовкла.  Почувши  таку  жахливу  розповідь  від  принцеси  Мал  почав  заспокоювати  її,  він  обіцяв  і  вдень,  і  вночі  захищати  її  від  чаклуна  та  від  всіх  шпиків  на  світі,  він  навіть  просив  переїхати  принцесу  в  його  палац  і  обіцяв,  що  там  їй  буде  безпечно  та  затишно.  Принцеса  подякувала  Мала  за  все  що  він  робить  для  неї  і  відповіла  йому:
-  Я  з  великим  задоволенням  погостювала  б  у  вас  мій  хоробрий  принц,  але  мені  треба  ходити  до  озера  та  годувати  лебедів.  Вона  зітхнула  і  в  її  очах  величними  діамантами  засяяли  дві  маленькі  сльозинки.  
-  Не  плачте,  принцесо,  не  плачте,  -  заспокоював  її  принц,  -  я  буду  поряд  з  вами  доки  ми  не  переможемо  злого  чаклуна.  Так  розмовляючи  про  потаємне  вони  доїхали  до  Кам’яної  гори.  Біля  скелі  принц  швидко  сплигнув  з  екіпажа  і  своєю  гострою  шаблею  почав  рубати  чагарник  густого  хмелю,  доволі  швидко  він  знайшов  заховані  металеві  двері.  Коли  він  вставив  руків’я  своєї  шаблі  у  замок,  металеві  двері  здригнулися,  заскрипіли  і  самі  собою  повільно  відкрилися.  Принц  побачив  темну  печеру,  в  глибині  якої  стояв  стіл.  Він  підійшов  до  столу  і  побачив  книжку  Маленького  чаклуна.  Більше  його  в    печері  нічого  не  зацікавило.  Чарівна  книжка  була  з  трьома  золотим  пряжками,  а  літери  в  цій  книжці  були  написані  живими,  кольоровими  чорнилами,  вони  переливалися  всіма  барвами  веселки  і  наче  дихали,  змінюючи  свою  форму  та  об’єм,  крім  того  вони  не  стояли  на  місці,  а  не  поспішаючи,  як  поважні  громадяни,  мандрували  по  своїй  сторінці  з  низу  до  верху  і  з  одного  боку  в  інший  бік.  Тому  прочитати  хоч  одне  слово  в  цій  книжці  було  зовсім  неможливо.  Мал  обережно  взяв  книжку  і  пішов  з  нею  до  виходу  з  печери.
Поки  Мал  розшукував  та  розглядав  у  печері  книжку  Маленького  чаклуна,  екіпаж  принцеси  помітили  два  шпики.  Вони  тихо  та  непомітно  підкралися  до  екіпажу  та  накинулися  на  принцесу  і  почали  зв’язувати  її,  адже  за  неї  чаклун  обіцяв  величезну  скриню  золота.  
-  Негідники!  Відпустіть  дівчину!  -  крикнув  принц  побачивши  в  якому  становищі  опинилася  принцеса,  він  миттю  вихопив  свою  шаблю  і  кинувся  її  визволяти.  Одному  нападнику  він  з  величезною  силою  вдарив  шаблею  у  плече,  коли  той  вихопив  свою  шаблю  та  почав  захищатися,  а  другого  вдарив  шаблею  по  спині,  коли  той  переляканий  повернувся  до  нього  спиною,  думаючи  вже  про  втечу  від  принца.  Поранені  шпики  попадали  на  землю  та  почали  благати  принца  про  помилування,  тому  принц  залишив  їх  і  поспішив  до  блідої,  наляканої  принцеси  та  почав  розв’язувати  її.  Потім  він  зв’язав  нападників  і  прив’язав  їх  до  дерева,  щоб  вони  якомога  довше  нікому  не  змогли  розповісти  ні  про  принцесу,  ні  про  те,  що  у  принцеси  з’явився  хоробрий  захисник.  Принцеса  взяла  книжку  Маленького  чаклуна  та  доторкнулася  до  золотих  пряжок  своїми  долонями  і  всі  літери  слухняно  почали  повертатися  до  своїх  слів,  а  слова  поспішили  на  своє  місце  в  рядках  цієї  дивовижної  книжки.
-  Ми  повинні  якомога  швидше  повернутися  до  озера,  -  тихо  щоб  її  не  почули  зв’язані  шпики  сказала  принцеса,  -  книжка  Маленького  чаклуна  допоможе  мені  зняти  чари  з  короля  та  королеви.  Принц  погодився  з  нею,  він  розвернув  екіпаж  принцеси,  сам  швидко  сів  поряд  з  нею  і  вони  поїхали  назад  до  озера.  
На  березі  озера  декілька  рибалок  лаштували  рибальську  сітку,  вони  хотіли  за  допомогою  цієї  сітки  переловити  всіх  лебедів.  Наказ  переловити  білих  лебедів  сьогодні  підписав  чаклун,  а  рибалкам  цей  наказ  оголосив  капітан  охорони  чаклуна.  
-  Покладіть  свою  сітку  на  землю,  -  наказав  їм  принц.  А  тепер  сідайте  біля  неї  і  нічому  не  дивуйтеся.  Сидіть  тихо,  та  не  думайте  кричати,  або  заважати  мені,  бо  з  вами  почне  розмовляти  моя  шабля!  Поки  принц  наказував  рибалкам  принцеса  в  екіпажі  читала  книжку  Маленького  чаклуна.  Ні  вона,  ні  принц  не  помітили,  що  всі  лебеді  вийшли  з  води  і  тихо  підійшли  до  екіпажу.  Коли  принцеса  знайшла  потрібну  сторінку  з  чарівними  словами,  які  допоможуть  їй  зняти  закляття,  вона  побачила  біля  себе  всіх  лебедів,  вони  відкривали  свої  довгі  дзьоби,  ніби  намагаючись  сказати  принцесі  щось  важливе,  але  не  могли  сказати  ні  слова.
-  Добре  що  ви  прийшли  до  мене,  -  лагідно  сказала  вона  їм,  -  принц  Мал  взяв  у  печері  Кам’яної  гори  книжку  Маленького  чаклуна  та  врятував  мене  від  шпиків  чаклуна,  які  мене  зв’язали  та  хотіли  відвезти  до  нього.  З  допомогою  цієї  книжки  я  зніму  з  вас  закляття.    Я  підійду  до  вас  і  ви  всі  будете  класти  свою  голову  на  відкриту  сторінку  книжки.  Для  того  щоб  ви  не  осліпнули  я  закриватиму  своєю  долонею  ваші  очі  і  після  цього  три  рази  тихо  промовлятиму  чарівні  слова,  і  ви  знову  станете  людьми,  тож  будь  ласка  підходьте  до  мене  по  черзі.  Першим  сміливо  підійшов  до  принцеси  король  лебідь,  він  не  вагаючись  поклав  свою  білу  голову  на  сторінку  чарівної  книжки,  принцеса  закрила  йому  долонею  очі  і  почала  тихо  промовляти  чарівні  слова.  Коли  вона  повторила  чарівні  слова  третій  раз  лебідь  змахнув  своїми  великими  крилами  і  знову  став  королем.  Потім  до  неї  підійшла  королева  лебідь  і  вона  теж  після  того,  як  принцеса  повторила  чарівні  слова  третій  раз  змахнула  своїми  великими  крилами  і  знову  стала  королевою.  Потім  до  принцеси  підходили  всі  лебеді  міністри  та  лебеді  перші  дами  королівства,  вони  всі  клали  свою  голову  на  відкриту  сторінку  чарівної  книжки,  принцеса  закривала  своєю  долонею  їм  очі  і  промовляла  чарівні  слова,  і  вони  змахнувши  своїми  великими  крилами  знову  ставали  міністрами  та  першими  дамами  королівства.  Коли  остання  лебідка  стала  дамою,  всі  рибалки,  які  вже  давно  впізнали  свого  старого  доброго  короля,  підхопилися  на  ноги  і  почали  кричати:
-  Слава  нашому  королю!  Слава  нашому  королю!  
Розчулений  король  підійшов  до  рибалок,  він  привітався  з  ними  і  попросив  їх  піти  в  місто  та  розповісти  всім  людям  про  те,  що  лукавий  чаклун  перетворив  їхнього  короля  та  королеву  у  білих  лебедів.  І  всіх  міністрів  він  теж  перетворив  у  білих  лебедів.  І  перших  дам  королівства  теж  перетворив  у  білих  лебедів.  Тільки  що  принцеса  зняла  з  усіх  нас  страшне  закляття.  Ви  всі  це  бачили.  І  ваш  король  з  королевою  зараз  повернеться  в  місто.  Нехай  люди  вийдуть  і  зустрінуть  свого  старого  короля.  А  підлого  чаклуна  треба  терміново  схопити  і  зв’язати,  щоб  він  більше  нікого  з  людей  не  перетворив  ні  в  лебедя,  ні  в  зайця,  ні  в  курку.    
Рибалки  своїми  очима  бачили,  як  білі  лебеді  ставали  людьми.  Вони  вклонилися  королю  і  швидко  побігли  в  місто  виконувати  королівський  наказ.  Король  підійшов  до  принца  обійняв  його  і  пообіцяв  за  свій  порятунок  виконати  всі  його  побажання.  Але  принц  сказав,  що  у  нього  було  тільки  одне  бажання  -  це  бажання  врятувати  вас,  ваша  величність,  врятувати  королеву  і  врятувати  принцесу  від  чар  підступного  чаклуна.  Зворушений  король  шанобливо  попросив  принца  провести  його  в  місто  і  погостювати  у  нього  декілька  днів.  Принц  погодився  погостювати  у  короля  і  провів  його  до  екіпажу.  Він  допоміг  стомленому  королю  та  королеві  сісти  в  екіпаж  тому  що  королівські  ноги  не  бажали  згинатися  після  холодної  водяної  купелі.  Принцеса  теж  сіла  в  екіпаж,  а  кучером  у  них  побажав  стати  військовий  міністр,  він  рвався  в  бій!  Він  хотів  виконати  якомога  швидше  наказ  короля  -  схопити  та  зв’язати  чаклуна.  Всі  інші  міністри  і  перші  дами  залишилися  біля  озера.  Король  пообіцяв  прислати  за  ними  карету.  Принц  Мал  сів  на  свого  коня  і  вони  не  поспішаючи  поїхали  в  місто.  Біля  брами    вже  вишикувалися  солдати.  Все  місто  вийшло  зустрічати  свого  врятованого  короля.
-  Слава  нашому  королю!  Слава  нашому  королю!  -  кричали  всі  люди.  Порівнявшись  з  шеренгами  солдат  військовий  міністр  попросив  дозволу  у  короля  зупинити  екіпаж  і  вийти  з  нього  для  того,  щоб  прийняти  участь  у  затриманні  та  арешті  чаклуна.  Звичайно,  король  дозволив  військовому  міністру  зайнятися  цією  небезпечною  військовою  операцією.  Міністр  поволі  зійшов  на  землю  і  взявши  шаблю  у  одного  молодого  офіцера  голосно  скомандував:
-  А  тепер  солдати  ми  всі  повинні  виконати  наказ  короля,  треба  схопити  та  зв’язати  чаклуна,  щоб  він  більше  нікого  не  перетворив  ні  в  лебедя,  ні  в  зайця,  ні  в  курку.  Ідіть  за  мною.  І  він  з  шаблею  в  руці  пішов  до  королівського  палацу.  І  чаклуна  схопили.  Він  хотів  непомітно  втекти,  для  цього  чаклун  переодягся  у  жіноче  плаття,  але  цей  маскарад  йому  не  допоміг!  Одна  служниця  впізнала  його  по  голосу.  Цю  особу,  на  яку  вказала  служниця,  зупинили,  з  неї  зняли  парик  і  переконавшись,  що  це  не  жінка,  а  переодягнений  чаклун  швидко  зв’язали,  а  в  його  рот  запхали  дамський  парик,  яким  він  маскувався,  щоб  чаклун  більше  ніколи  не  зміг  говорити  свої  страшні  закляття  та  перетворювати  людей  на  птахів,  або  звірів.  Король  дізнавшись,  що  чаклуна  схопили  та  зв’язали  наказав  негайно  закувати  його  у  залізні  кайдани  та  відправити  в  підземну  в’язницю  під  охороною  тридцяти  своїх  кращих  гвардійців.  В  цей  час  на  площі  зібралися  всі  громадяни  міста,  вони  не  хотіли  розходитися,  вони  хотіли  побачити  свого  врятованого  короля  і  король  разом  з  королевою,  принцесою  та  принцем  Малом  вийшли  на  балкон.  Королю  треба  було  заспокоїти  людей,  він  міг  їм  нічого  не  говорити,  а  тільки  привітати  громадян  жестами  руки,  але  врятований  король  вирішив  подякувати  всім  людям  за  підтримку  та  допомогу.    
-  Я  дякую  кожному  з  вас  за  допомогу,  яку  ви  надали  мені  сьогодні,  -  сказав  король,  -  чаклуна  вже  схопили,  закували  у  кайдани  і  відправили  до  в’язниці.  Страшне  закляття  знято  з  усіх  нас,  але  мої  міністри  за  місяць  проведений  на  озері  дуже  змерзли,  вони  не  можуть  ходити.  Тому  всі  вони  йдуть  у  відставку  і  будуть  лікуватися.  Ми  з  королевою  теж  не  можемо  працювати  на  повну  силу  тому  я  доручаю  принцесі  керувати  королівством.  Також  я  хочу  подякувати  принца  Мала  за  свій  порятунок  і  порятунок  всього  королівства  від  лихого  чаклуна.  Своїм  наказом  я  надаю  йому  звання  генерала  нашого  королівства  і  прошу  його  в  такий  складний  час  допомогти  принцесі  обрати  та  призначити  нових  міністрів.  Генерал  Мал  хоробрий,  порядний  та  розумний,  він  захищав  нас  та  наше  королівство  ризикуючи  собою.  З  таким  генералом  ми  всі  будемо  у  безпеці.
-  Слава  генералу  Малу!  Слава  генералу  Малу!  -  радісно  кричали  громадяни  і  їхні  вигуки  покотилися  міською  площею,  і  відбившись  від  високих  мурів  луною  знову  повернулися  до  них.
-  На  честь  свята  для  вас  сьогодні  вечором  буде  феєрверк,  -  наостанок  сказав  король  і  в  небо  полетіли  тисячі  шапок,  а  люди    довго-довго  скандували:
-  Слава  королю!    Слава  королю!  Слава  королю!  
Тим  часом  королівський  кравець,  за  наказом  короля,  шив  принцу  новий  генеральський  мундир.  Адже  вечором  король  давав  бал  і  кравець  ніяким  чином  не  міг  затримати  початок  цього  балу.  Кравцю  видали  все  -  золоті  монети  за  роботу,  білу  та  золоту  матерії,  золоті  ґудзики  та  золоті  пагони,  золоті  нитки  та  золоті  голки  і  тільки  часу  на  пошиття  мундиру  дали  обмаль.    Але  кравець  не  підвів  свого  короля  -  принц  отримав  новий  мундир,  новий  золотий  пояс  для  шаблі  та  нові  високі  чорні  чоботи.  Одягнувши  генеральський  мундир  та  повісивши  на  пояс  подаровану  королем  шаблю  принц  поспішив  на  прийом  до  короля.  Він  швидко  увійшов  у  королівські  покої  і  застиг  від  побаченого  -  перед  ним  стояла  принцеса,  вдягнена  вона  була  у  пишну  білу  сукню,  а  на  голові  у  неї  виблискувала  маленька  корона.  Кольором  ранкового  сонця  в  короні  сяяли  червоні  рубіни,  діаманти  сяяли  чистим  промінням  слави,  а  очі  у  принцеси  сяяли  від  щастя  блакиттю  чарівних  сапфірів.  Її  краса  осліплювала  людей.  Принц  зразу  закохався  у  принцесу,  а  принцеса  ще  уві  сні  покохала  свого  хороброго  принца.  Тому  весілля  не  довелося  довго  чекати.  З  того  часу  ці  два  королівства  об’єдналися  в  одне  велике  та  могутнє  королівство  в  якому  правив  молодий  генерал,  який  незабаром  став  королем,  а  його  королевою  стала  чарівна  принцеса.
2020  рік.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886579
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2020
автор: Ерох2