я – вулкан, що стоїть над морем
мільйони літ спокійно, а нині вибухає.
я – буря, що визріла в лоні мовчання,
а нині зрівняє з землею міста.
я – хвиля, що вийшла з морського дна,
щоб сягнути небес і погратися кораблями.
я – холод глибокого всесвіту,
що робить з великих людей
кумедні крижані, мов шахові, фігурки.
я – світовий землетрус,
що рухає материками
так легко, як ви руками та ногами.
я – та невидима, невідома і невблаганна сила,
що змушує землю трястися,
а небо хитатися й губити зірки;
а море – стогнати й виходити з берегів.
я не маю ні глузду, ні змісту, ні форми.
я промовляю, та не людськими словами.
я застерігаю, ти не слухаєш мене.
ти безтурботно гуляєш там, де тобі заманеться,
загине, хто спіткнеться на моєму шляху!
хто мені опирається чи заважає,
сконає в пекельних муках, без свідків і співчуття.
тепер я не з вами. я сходжу на гори,
щоб оглянути обшир своїх володінь,
а потім зійду, мов лавина прозріння,
на ваші нетесані, нестругані бідні голови!
прийду в людській подобі,
і ти жахнешся: "хто ти, як не бог?"
перед тобою той, хто створив цей світ,
і той, хто його доглядав,
і той, хто його зруйнує.
– чому ти, господи, все це робиш?
– бо я – господь, і настав судний день
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886577
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2020
автор: Bohuta_Julian