пустелею голою йде, залишаючи мертві сліди,
що їх не покриє ніякий пісок на світі.
вступить до лісу – все від неї тікає:
ніде не заховаєшся від неї,
здалеку сигналять люди:
страх звірячий прийшов до них.
і бігають вони у паніці по колу,
а коло замикається в якусь гіперпетлю.
от вони впали бездиханно у надії,
що трупів не зачепить ця причина.
вона пройшла,
на трупи й не поглянула.
куди не йде – усюди розпач, горе.
куди не погляне – там смерть і страх,
і гріх.
а хто вона? вона – це правда:
правда, яку поховали колись
в надійному саркофагу.
та вибралась вона звідти,
тепер іде, а за нею, наче діти
такі маленькі, милі:
факти, події, думки, –
вони біжать за нею, і поперед неї
та розкривають всім затулені очі в страху:
ваш час минув, пора вам всім померти
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886574
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2020
автор: Bohuta_Julian