СОНЯХИ___________В. КУПРІЄНКО

По  степу́  по  донецькім  некошенім
І  під  місяцем  гаром  затьмареним,
Розгулялася  гостя  непрошена,
Проросійська  весна  геть  роз'я́рена!

⠀⠀А  соняхи  засіяні  -  світанки  сняться  їм.
⠀⠀В  безчассі  зі́йдуть  заслабі́,  дозріють  в  окупації.

Вітер  волю  свою  пив  нескорену,
Із  небесної  сині  й  черпав  з  Дінця,
Нині  рве  він  ганчір'я  трико́лірне
Та  в  пожа́рищах  все  задихається!

⠀⠀А  соняхів  голівоньки  в  диму  схиляються.
⠀⠀Не  ясно  їм  -  чом  соловейку  не  співається.

А  коли  душу  кожного  воїна
Відмолити  з  поклонами  випало,
Небо  харкнуло  клаптями  Боїнга,
Малазійських  тіл  ча́стки  розсипало.

⠀⠀А  соняхи  розірвані  лежать  під  сонечком
⠀⠀Сльозинки  чорні,  чорні  їхні  дзьобають  горобчики

В  Іловайську  заграви  окроплені
Українців  солдатською  вічністю.
В  коридорі  зеленім,  окровленім
Коридор  вбитий  лю́дяний  підлістю!..

⠀⠀А  соняхи-солдатики  під  обстрілом  стоять  щодня.
⠀⠀Без  боязні  та  зрадників,  бо  поле  -  рідна  їм  земля!

Переоране  поленько  мінами,
Розгорнулося  танками  й  градами.
Личка  сонячні:  "Є  Україна  ми
І  твоїми  лишились  солдатами!"

⠀⠀А  соняхи  розірвані  лежать  під  сонечком
⠀⠀Сльозинки  їхні  чорні,  висохлі  клюють  горобчики...

Оригінал

По  степи  по  донецкой  некошенной,
Под  луной  безразличною  тусклою,
Разгулялася  гостьей  непрошеной
Обезумевшая  весна  русская.

⠀⠀⠀Подсолнухи  посеяны  -  рассветы  снятся  им.
           Взойдут  они  в  безвременьи,  созреют  в  окупации.

Ветер  волю  свою  непокорную  
Всинем  небе  пил  да  черпал  з  Донца.
Нынче  тряпки  он  рвет  триколорные  
Да  в  пожарищах  все  задыхается.

⠀⠀⠀Подсолнухи  стоят  в  дыму  склонив  головушки.
⠀⠀⠀Им  не  понять,  ну  почему  молчат  соловушки.

А  когда  душу  каждого  воина  
Отмолили  поклонами  низкими,
Небо  харкнуло  клочьями  боинга
Да  обрубками  тел  малазийскими.

⠀⠀⠀Подсолнухи  разорваны  лежат  под  солнышком
⠀⠀⠀Их  слёзы,  слёзы,  черные  клюют  воробушки.
                       
В  Иловайске  закаты  краплёные
Украинской  солдатскою  вечностью...
Там,  в  конце  коридора  зелёного
Был  убит  коридор  человечности...

⠀⠀⠀Подсолнухи  солдатики  стоят  на  линии  огня.
⠀⠀⠀Нет  трусов  среди  них  и  нет  предателей
⠀⠀⠀Ведь  это  поле  -  их  земля!

Перепахано  полюшко  минами
Разворочено  танками,  градами
Лица  к  солнышку  Украина  мы
Мы  твоими  остались  солдатами.

⠀⠀⠀Подсолнухи  разорваны  лежат  под  солнышком
⠀⠀⠀Их  слёзы  высохшие  черные  клюют  воробышки.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886488
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2020
автор: Юрій Шибинський