Час іде собі тихо по лінії
день ніч захід світанок
то не хмари то білі лілії
то не сонце а золотий збанок
Я не можу зловити рукою вітер
але серце його відчуваю на шкірі
у далекому домі верхів розігрітих
озера грають на соколиному пір’ї
Барани поспіхом збігають по течії
і верба мов пастух молиться лагідно
то не зірки на небі то східні спеції
присмачнюють ніч заманюють тайною
І тиша лікує дзвінкими етюдами
завтра знову світанок воскресне у кольорі
а зараз ніч торкає ніжними звуками
цілує тулиться до мене скронями
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886106
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2020
автор: Маргарита Ф.