[b] [i] У п’янкому цвіті матіоли,
Хміль і спрага жадібних цілунків.
Ти сказав: з дружиною розколи…
Маскував «розривом всіх стосунків».
Розплело кохання візерунки –
Не боялось осуду сторонніх.
Билось серце почуттями лунко,
А у спину – зраджені прокльони.
Зараз пригадаю – кров холоне…
Поступово я все зрозуміла,
Що назовсім ти піти не згоден,
А коханкою – мені несила.
Сльози серце краяли-юшили:
- Йди вже до своєї половини!
Так сказала – й серце відпустила.
Согрішила… Каюсь… Вирок – «Винна!»
Хоч трикутник той навіки знищений.
Б’ється запізніле каяття…
В трьох серцях навік – глибока тріщина –
Зарубцює якось це життя,
почуття порвавши на дрантя́?
Шлюбні пута, так для тебе остогидлі,
Кажеш, що до неї - співчуття?
- Іди геть...
Не хочу слухати... Набридло!
…І пішло кохання в небуття. [/i][/b]
Фото- інтернет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886019
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2020
автор: Білоозерянська Чайка