ТРАУР

   Вчора,  приблизно  в  цей  час  помер  Яцик.  ;  (  Мій  коханий  котик...  
Ще  з  ранку,  коли  я  прокинувся  і  не  встаючи  з  ліжка,  відкрив  нетбук,  щоб  зробити  публікацію  -  "АНАГРАММАНИЯ-740",  він  підійшов  до  мене  і  ліг,  поклавши  голівку  мені  на  плече,  а  правою  лапкою  обійняв  мою  праву  руку.  Так  нас  дружина  і  сфотографувала...  Ще  й  досі,  коли  пишу  цей  текст  -  ледве  стримую  емоціїї.  Просто  він  для  нас  був  повноцінним  членом  родини.  
 23  липня  2005  року  його  мама  розбудила  мене  до  світанку  на  пологи.  Яцик  був  одним  з  трьох  братиків,  яких  я  на  долоні  переніс  в  облаштовану  картонну  коробку.  Це  було  не  вдома.  Через  півтора  місяця  я  забрав  Яцика  в  свою  холостяцьку  квартиру  на  Оболоні  (житловий  масив  у  Києві).  Про  наше  щасливе  життя  писати  -  дуже  багато  тексту  буде.  Лише  пару  слів  про  "подвиг"  мого  котика.  Коли  йому  було  2  роки,  він  захотів  політати...  ну  і  вистрибнув  з  балкона  (11  поверх).  Тоді  я  зробив  все  можливе  щоб  він  вижив.  В  2008  році  я  переїхав  до  майбутньої  дружини  у  Біличі  (це  також  в  Києві)...  разом  з  Яциком,  а  через  рік  я  одружився.  З  такої  нагоди  Яцик  вирішив  повторити  свій  подвиг.  Цього  разу  він  відбувся    леким  переляком,  оскільки  ми  живемо  на  першому  поверсі.  Щоб  багато  не  писати,  скажу  про  головне.  Дружина  прийняла  мого  улюбленця  -  як  рідного  синочка  (Дорослий  син  давно  живе  окремо  з  власною  родиною),  а  коли  вже  так  склалося  що  я  одружився  досить  пізно  з  жінкою  старшою  за  мене  на  три  роки,  та  з  цієї  причини  дітей  в  мене  так  і  не  було,  Яцик  нам  таки  був  як  коханий  синочок.  А  як  могло  бути  інакше,  якщо  він  крім  того  що  був  лагідним,  -  ніколи  не  лазив  по  столам,  навіть  за  смаколиками,  якщо  ходив  по  нашій  постілі  -  ніколи  не  ступав  на  подушки.  Про  те  що  він  у  туалет  ходив  завжди  тільки  на  свій  лоток,  можна  було  б  і  промовчати,  якби  не  той  факт  що  останні  дні  життя  він  майже  не  ходив,  але  щоб  дійти  до  лотка  він  знаходив  сили  і  ледве  переставляючи  лапки  таки  йшов,  навіть  за  годину  до  смерті...
 Вчора  ми  поховали  нашу  найріднішу  істоту.  Хай  земля  йому  буде  пухом...
 
P.S.  Хто  прочитав  не  тільки  це,  а  хоча  б  одну,  будь  яку  мою  публікацію  з  циклу  "ИГРА  ФРАЗ"  -  той  зрозуміє  -  чому  я  дав  таке  рідкісне  ім'я  своїй  дитині...  тобто  моєму  коханому  котику...  

                                                                                                                       ***
.......Хотів  розмістити  це  у  щоденнику,  але  нажаль  -  він  чомусь  не  працює.........

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885999
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2020
автор: C.GREY