Донбас, це давня ракова пухлина
З якої проростали метастази!
Народ є в світі, гірший чим скотина
І дуже важко збутися зарази.
Пухлину цю ростили московіти,
Давно вже ними в цих краях смерділо.
Там виріс набрід, у якого діти,
Сприймали Україну знавісніло.
Набрід Донбасу – послід московітів,
З боліт і нетрів завезених сюди,
Щоб спорожнілі села заселити
Та Голодомору приховать сліди.
Після війни вже, за рішенням властей,
Зробили тут, як місце для відходів,
Де поселяли злочинців всіх мастей,
З усіх країв непотріб і народів.
І ріс той набрід у звіриній люті,
В ненависті страшній і дикій злобі.
Червона зірка в нього на покутті,
Їх треба було нищити в утробі!
Війну ця нечесть у Донбас призвала,
Махала знавісніло «триколором»
За мову, прапор, стрічку нас вбивала
Й оте «расея» скандувала хором.
Там стільки закатованих і вбитих!
А нам про вибори, статус і формат!?
Та набрід треба цей обгородити
Колючим дротом, ще й у кілька ряд!
А потім, десь вже через десять років,
Привівши трохи наволоч до тями,
Робити можна і наступні кроки
З їх громадянством, їхніми правами.
***
Той, хто бездумно прагне повернути
Змосковщений, зомбований Донбас,
Коня троянського нам хоче впиханути!
Що було потім, знає кожен з нас!
15. 08. 2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885991
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2020
автор: Мирослав Вересюк