Він був маленький, безпорадній,
Як у Медведівці жили,
То ж став Валерієм Безраднім –
Так Галя й Вітя нарекли.
У школі вчився, пас не задніх,
А більш п’ятірки заробляв,
То ж став Безрадній Однораднім,
Бо раду сам собі давав.
Вже школа й технікум позаду,
Армійську службу відплигав,
Та був Валєра Однораднім,
Бо раду сам собі давав.
Уже співав він на естраді,
Уже картини малював,
Та все ще був він Однораднім,
Бо раду сам собі давав.
Ах, юність, юність, мила юність!
Валєра й горенька не знав,
Та стрів він Лєночку-красуню
І ради сам собі не дав.
Тепер і Лєна дає раду,
Бо одружився з нею він,
То ж став Валєра вже Двораднім,
Аж ось з’явився у них син.
В сім’ї тепер у них порядок:
Робота, син і жінка є,
І став Валєра наш Трираднім,
Бо й Саша раду вже дає.
Так будь хазяїном доладнім,
Нехай сімейка вироста,
Щоб став Валєра Многораднім
На многі, многії літа.
Хай будуть в хаті пісня й квіти,
Кохання, злагода в сім’ї,
Нехай здорові будуть діти,
Нехай щебечуть солов’ї.
19.09.1997
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885986
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2020
автор: САВИЧ