Ти мене називав неймовірно чарівною зорею
Світ краси поєднав з світанковою вічною долею,
Напував у саду ти мене з джерела світ-водицею,
Щоб всміхалася я та була, як завжди білолицею
Русі коси чесав, розпустивши до самого пояса,
Аромат їх вдихав, ніби смак вже дозрілого колоса
І купався у них, ніби трави зелені у росах,
Ніби промінь яскравий у розкішних, пахучих покосах
Обіймав, пригортав, як сміливий дубочок берізку,
В її коси вплітав із квіток найкрасивішу стрічку,
А ріка звідусіль дарувала значну прохолоду
І лунав дивний спів, прославляючи ніжную вроду
Вирувало усе і тонуло в красі неймовірній
Та сіяла душа зачарована в звабнім сусір"ї
І у чарах земних чути скрипки грайливії звуки -
Неповторну красу вигравали майстерно так руки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885872
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.08.2020
автор: Наталі Косенко - Пурик