Господь створив на образ свій, подобу
Людину і поклав до ніг їй світ.
І душу дав – святу небес оздобу,
Що мала б лиш зростати впродовж літ –
Святого Духа найдивніший квіт.
Дотримуючись норм усіх величних,
Могли б всі жити вільно на Землі,
Тілами керували б душі вічні –
Святі вітрила у життя імлі,
Коли б не оступи на ті «старі граблі»…
Якби могли ми зміцнювати Дух,
Якби відкрилось зору третє око –
І тіло необтяжне, наче пух –
Тоді б життя земне було нівроку,
Із правди і любові в кожнім кроку.
Тоді б ми бачили душі очима
Красу довкілля, без сліпих образ.
Тоді б, змахнувши крилами святими,
Могли б переміщатись в інший час –
Творець за образом Своїм створив і нас.
Коли б ми шанували Боже Слово,
Не забували жертву на хресті,
Тоді б із уст злітала не «полова» –
Святої правди лиш слова прості,
Ті, що шляхи торують золоті.
Коли б ми більше слухали, любили,
Коли б творили лиш добро, красу,
Тоді б нам Небо додавало сили –
Господній подих на душі ясу –
Тоді б Вселенську сутність зрозуміли
І більше б знали, бачили та вміли.
3 червня 2020
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885779
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2020
автор: палома