Рефлексія 1

Удар  у  спину  і,  як  завжди,  в  серце.

Спочатку  ще  продовжуєш  сміятись,
ще  біль  отрутою  не  розійшовсь  по  тілі.

Потому  стає  сумно,  але  поки  тримаєшся,
проте  ніби  свинцеве  стає  тіло,  
і  несила  щось  робити

Ще  сліз-рятівників  нема,  та  вже  вони  десь  близько,
і  через  трохи  часу  просочуються:
 очі  застила  вогкий  туман.

Вже  до  ридання  близько.

А  там  і  недалеко  до...  виття.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885719
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2020
автор: Мирослава Жар