Пробач мене, доню, що був я не поруч,
Пробач, що без мене росла.
Минуле, звичайно, уже не повернеш…
Та плаче на старість душа.
Пробач, що покинув, ні, втік як злочинець,
І мама зосталась одна.
Шукав все я кращу, але не знайшов…
Ох, молодість бурна моя!
Коли ти хворіла – не знав і не відав,
В садочок і школу теж не привів.
Та що говорити, сором згадати…
Цукерки тобі навіть я не купив!
А ті аліменти – якісь копійчини…
Не гроші, а сльози одні.
Все витрачав я на оковиту,
На к@рв тих пропащих…О, горе мені!
Залишилось жити мені дуже мало –
Хвороба підступна моя.
Зустрінуся з Богом, я знаю напевно…
Пробач свого батька, рідненька моя.
Якби мав ті статки, тобі б все залишив,
Але за душею нічого нема.
Так, грішний…Старий дурень грішний,
Пробач перед смертю, дитино моя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885595
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2020
автор: