Завмерлий птах летить з твоїх очей
Де крізь тунель старих сувальд на світло
Витягується поглядом в жерло.
І ти впираєшся в типовий край стола,
В прочинене вікно, що також краєм
Зворотно дивиться із голубих дверей
Гарячим сонцем, що сполум’яніло,
Мов щоки діви, маючи чуття,
Що хтось, крім сонця, зиркає в кімнату
І пожирає в межах двох речей,
Цікавістю, жевріння світлотіні,
Відкритої, в просвіті, наготи.
В скупих лаштунках плоскої щілини,
Він бачить більше, ніж візіонер,
Крізь менший світ; як скритий метафізик
Складає карту втаєних земель;
Бо в таємницях – яви невловимість,
Метеликом сполоханим летить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885532
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2020
автор: Володимир Каразуб