Я порошинка, часточка мала
від всесвіту безмежного. Я вічна.
Мене метелик помахом крила
послав у світ прекрасний і величний.
Я, гнана буревіями, лічу
віки й парсеки, що їх вже здолала.
Я ще такі безодні пролечу,
яким ніщо гравітаційна стала.
Чи то на радість, чи то на біду,
але й мене теж кожен з вас помітить,
як мене промінь сонячний помітить,
або, коли вам в око попаду.
І ти, людино, також зрозумій:
ти – порошинка серед власних мрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885413
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2020
автор: Анатолій Костенюк