Не хочу зовсім спати я,
Бо сняться очі голубі
Лише, але і неспання
Мене катує наче звір.
Це річ страшна – кохання до
Мудрості і її слова,
Згадаю як – холоне кров,
Зараз згадав і ось знову.
Що робити мені, друже,
Щиро скажи без зайвих слів,
Бо палаю, добрий муже,
Уже сто одинадцять діб.
Нездара я, вона ж – краса,
Що хапає за горлянку,
І жити не дає вона
Мені, вмираю щоранку.
Я в поле вийду, най вітер
Мене розвіє, як попіл.
Колись я був, але тепер
Мене немає, я прогнив.
О як болить моя душа
І зовсім не лишилося
Надій на майбутнє, та я
Все ж чекаю нового дня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885166
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2020
автор: