В кафе зустрілись випадково,
Побачив й радість на душі.
Вона впізнала, посміхнулась…
Згадали минулі часи.
Невже пройшло тих двадцять літ,
Що пролетіли стрімко.
Скільки змінилося в житті…
Про школу думав рідко.
Та інколи світлини брав
І спогади спливали.
Кохання перше не забув
І боляче бувало…
Зараз він нею милувався,
Дивився, наче на ікону.
Яка ж вона таки красуня,
Хоча уже й не зовсім юна.
Дружина, діти, дім, робота…
Вся суєта суєт ота.
Вже неважлива й несуттєва,
Коли тріпоче знов душа!
*************************
Вона все на годинник поглядала,
А потім попрощалась і пішла.
Оскільки зустріч з кавалером
планувала…
Іронія така от у життя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885098
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2020
автор: