Татам і мамам


До  вас,  батьки,  моє  послання,
До  тих,  в  кого  є  діточки.
Прийміть,  як  дар,  не  як  повчання!
Бо  безліч  в  світі  є  біди...

Сумні  історії  від  того,
Що  не  навчають  діток  жить.
Самі  є  осторонь  Святого,
І  не  навчилися  любить.

Про  що  ти,  хто  з  батьків  не  любить?  -
Хотіла  б  вірити  у  це,
Але  реально  світ  цей  губить
Дітей,  уловлюючи  в  зле.

Безпечність  батьківська  вражає.
Гостинці,  іграшки  —  у  дім,
Та  тато  й  мама  не  спитає:
Синочку,  як  цей  день  провів?

Душа,  емоції  дитини,
На  жаль,  пішли  на  задній  план.
А  у  маленької  людини
Питань  болючих  океан.

Ви  скажете:  ти  фантазуєш,
І  щось  “плетеш”  в  своїх  віршах.
О,  ні,  батьки,  біду  бо  чую
Читаючи  рядки  в  “сітях”!

Там  ваші  чада  дорогії
Дають  свободу  всім  думкам.
О,  як  страшні  дитячі  дії,
І  скільки  болі  в  їх  словах!..

Хтось  жить  не  хоче,  хтось  учитись...
О,  годі,  досить  це  писать!
Ви  мусите,  батьки,  спинитись,
Щоб  найрідніших  врятувать!!!

Комусь  із  них  усе  набридло...
А  те  дитя  —  малий  росток.
Лише  початок,  хай  би  квітло,
Немов  пахучий  той  садок!

Та  дитинча  все  нарікає,
З  чужими  горе  розділя.
У  незнайомців  щось  питає,
Глибоко  душу  розкрива.

Батьки,  батьки,  о  зрозумійте,
Що  дітям  треба  теплота!
Віддати  час  для  них  зумійте,
Нехай  зігріються  серця.

Ви  не  спішіться  на  роботу,
І  по  роботі  десь  не  йдіть.
Синочку,  донечці  турботу
Віддайте,  щедро  уділіть.

Не  гроші  ваші  дітям  треба.
Хоч,  зрозуміло,  як  без  них?
В  дітей  є  більшая  потреба.
Ви  до  грудей  їх  притуліть!

Й  так  посидіть  годину,  другу.
Не  серед  друзів  за  столом.
Ви  не  спішіться  за  попругу,
Сягніть  сумління  їх  теплом.

Забудьте  на  дітей  кричати.
Так,  їх  виховувати  слід!
Але  з  терпінням  поучати,
Не  лайкою,  як  той  бандит.

У  інтернеті  коментують,
(Так-так  рідненькі  діточки!..),
Що  матері  й  батьки  не  чують,
Бо  завжди  в  них  діла  свої.

Не  хочу  я  когось  винити,
Але  до  болю  сумно  так,
Не  вміючи  батьки  любити
Вирощують  собі  будяк...

...Я  вірю,  читачі,  ви  інші!
Й  писав  сумне  не  ваш  малюк.
Я  хочу  вірить:  ви  —  мудріші.
Й  вам  діти  скажуть:  ти  —  мій  друг!

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885058
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2020
автор: Лілія Мандзюк