ЗАХЛИНАЮСЯ

Захлинаюся...,  
як  риба  під  товстим  шаром  льоду.
Не  можу  вільно  розвести  в  сторони  руки.
Довкола  мене  стіни  -  
непробивні,
викладені  з  цегли  заздрості,  
злоби,  фальші  і  хронічної  нелюбові.
Згори,  з  бездонної  бочки,  
прив'язаної  до  невидимої  земної  осі,
сиплеться  каміння
мені  на  голову.  
О,  це  не  діамант,  не  сапфір,  не  рубін
і  навіть  не  бурштин.
Це  каміння  зверхності  та  помсти  -  
велике  й  мале,  тупе  і  гостре.
Воно  лишає  на  моїй  голові  сліди  -  
Ґулі,  гематоми  та  рани.
Очі  не  плачуть.
Вони  залиті  кров'  ю,
що  витікає  з  ран.
Плаче  серце  –  
тихо,  
як  сад  у  жовтні,  
як  в  липні  ніч,  
як  риба,  спіймана  на  гак.
Груди  -  акордеон,
розтягаються  і  стискаються,  
стогнуть  від  того,  
що  вітер  грає  на  їхніх  клавішах  
мелодію  пізньої  осені.
А  десь,  зовсім  поряд,
хтось  регоче  –  
довго,  протяжно,  задиристо.
Йому  мій  біль  -  сніданок,  обід  і  вечеря.
15.07.2020  

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885055
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2020
автор: Крилата (Любов Пікас)