Ходить ворон

Ходить  чорний,  чорний  ворон  пшеницями,
Там,  де  доленька  присіла  між  хрестами,
Прилягла  та  задрімала  на  могилах,
Смерть  колише  пишне  зілля  тут  на  крилах.
То  не  зілля,  то  невинні  людські  роки,
В  них  небесна  тиха  просинь  лічить  кроки,
Засипає  нескінченними  снігами,
Напивається  землиця  свіч  -сльозами.
Що  ж  ти,  смерте  божевільна,  наробила?
Не  спитавши,  молоді  відняла  крила,
Шлях  сирітський  застелила  диким  терням,
Сколосилось  нині  поле  чорним  зерням.
Чорним  зерням,  пшеницями,  де  вороння,
Доля  криком  у  молитві  п’є  смирення,
Знову  дзвони  боживоліють  від  муки,
Молода  вдова  до  Бога  зносить  руки.
Не  топчи,  чорнезний  вороне,  пшеницю,
Гірка  доленько,  розрадь  сумну  вдовицю,
Обійми  дітей  -  сиріток...  вже  без  тата,
Замаілась  в  чорний  терен  нині  хата.
Там,  де  ходить  чорний  ворон  пшеницями,
Знову  доленька  зомліла  між  хрестами,
Розложила  пишне  зілля  на  могилі  -  
Пробудитися  від  смерті  вже  не  в  силі...  

(С)  Леся  Утриско

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884879
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2020
автор: Леся Утриско