Розпустила осінь коси

Розпустила  осінь  коси,
Розстелила  по  траві,
Хоч  мочили  її  роси,
Трави  чахнуть  і  сухі.

Побіліла  й  наша  мати,
Ручки  стали,  як  земля,
На  лиці,  та  що  й  казати,
Видно  років  борозна.

Але  очі,  як  зіниці,
Чисті,  світяться  завжди,
А  думки,  немов  з  криниці,
Мудрі  мамині  –  бери.

Бо  вона  для  нас  є  мати,
Цілий  вік  для  нас  горить,
Хоче  завжди  вберігати
І  на  зов  наш  полетить.

Хоч  і  втома  кості  ломить,
Осінь  холод  вже  несе,
Серце  в  матері  промовить
І  в  біді  тебе  спасе.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884875
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2020
автор: Дашавський поет