Я дивлюся скрізь зорі,
Впізнаю, як пророк, майбутні події,
У мене, немов води прозорі,
Сльози, що завмерли на віях.
Я не знаю хто і звідки
Нашептав мені, що небо впало на землю,
І перемішані вітри
Заплутали моє волосся темне.
Я не відчуваю нічого,
Що могло б зруйнувати мою любов,
І не бачу нікого,
Хто разом з моїм сном пройшов.
Я залишу свій смуток на вершині гори,
І прикрашу його весняними квітами,
Хай візьмуть його на крила орли,
Й загублять його в подорожі світом.
Кожний день все ближче до смерті,
Та і вона – це ще далеко не кінець,
Я перед світом стою, як уперше,
Ходімо до щастя навпростець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884857
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2020
автор: Іра Задворна