***
Самотність відгрібаю, наче грань*,
холодними, безсилими руками.
До ніг ще липне небезпечна твань,
та гній вже не сочиться з тої рани.
І зерна понівечених надій
прокльовують зачахле нетерпіння.
І вперше у душі моїй сумній
торує стежку промінь потепління.
Бо вже навпроти - очі і душа,
і дихання чиєсь, безмежно рідне.
І хоч іще торочиться межа,
та я з межею тою спрагло згідна,
Бо світло бачу десь удалині,
котре щодня стає все ближче й ближче.
І хай довкруж горять іще вогні,
і вітер про своє безжальне свище,
Самотності жаринки десь убік
відсовую холодними руками.
Ще трошки - і подіє врешті лік,
і збудуся цієї злої карми.
19.06.20 р.
*вулики, жарини (діал.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884728
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2020
автор: Леся Геник