***Самотність відгрібаю, наче грань…

***
Самотність  відгрібаю,  наче  грань*,
холодними,  безсилими  руками.
До  ніг  ще  липне  небезпечна  твань,
та  гній  вже  не  сочиться  з  тої  рани.

І  зерна  понівечених  надій
прокльовують  зачахле  нетерпіння.
І  вперше  у  душі  моїй  сумній
торує  стежку  промінь  потепління.

Бо  вже  навпроти  -  очі  і  душа,
і  дихання  чиєсь,  безмежно  рідне.
І  хоч  іще  торочиться  межа,
та  я  з  межею  тою  спрагло  згідна,

Бо  світло  бачу  десь  удалині,
котре  щодня  стає  все  ближче  й  ближче.
І  хай  довкруж  горять  іще  вогні,
і  вітер  про  своє  безжальне  свище,

Самотності  жаринки  десь  убік
відсовую  холодними  руками.
Ще  трошки  -  і  подіє  врешті  лік,
і  збудуся  цієї  злої  карми.

19.06.20  р.

*вулики,  жарини  (діал.)

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884728
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2020
автор: Леся Геник