КАРПАТИ

Не  стану  ні  на  мить  себе  картати
за  те,  що,  все  покинувши,  чкурну,
чимдуж  заторохтівши  у  Карпати,
лишивши  катавасію  курну,

столичну  пустодзвонну  крутанину,
вервечку  закіптюжених  авто,
де  місто  час  розмелює  на  глину  
і  знову  ставить  плівку  на  повтор.

Тож,  плюнувши  на  все,  гайну  у  гори,
де  горе,  переоране,  з  ялиць
шугне  рясними  пригорщами  горлиць,,
де  з  неба  п'ється  щастя  горілиць.

Де  в  танці  зорі  з  іскрами  на  ватрі
кружляють  над  верхівками  модрин.
В  крисанях  тіні  з  бартками,  на  варті
гойдаються  й  дрижать  під  соло  дримб.

В  Карпати,  в  край,  де  нам  з  дівчам  кирпатим,
на  день  відклавши  клопоти  усі,
дрібненько  буде  дощик  накрапати
на  кінчики  замріяних  носів.

Хіба  не  гріх  за  це  себе  картати?
Отож  в  передчутті  солодких  мук,
мчу  з  варива  пекельного  в  Карпати
повз  тихі  діафільми  лісосмуг.

©  Сашко  Обрій.  

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884724
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2020
автор: Олександр Обрій