Намалюю


Намалюю  грозу,  а  вона  не  одіта,
Намалюю  тебе,  що  стоїш  у  вікні,
Намалюю  брехню,  що  пихата  і  сита,
Намалюю  страждання,  завжди  голосні.
Буду  пити  добро,  що  у  келих  налито,
Буду  слухати  пісню,  що  вітром  бринить,
Буду  сіяти  правду  потроху    крізь  сито,
Буду  завжди  чекати  бурштинову  мить.
І  піду,  якщо  треба,  стернею  у  поле,
І  знайду  неповторність  в  прийдешньому  дні,
І  зігрію  я  щастя  обвітрене  й  кволе,
І    відчую  цілунки  небес  осяйні.
Стану  тільки  тоді  я  безмежно  щаслива,
Як  наллю  у  цеберко  любові  вина.
Не  злякає  уже  а  ні  сонце,  ні  злива,
Я  життям  загартована,  певно,  сповна.
Намалюю  його,  а  воно  ж,  як  веселка,
Намалюю  веселку,  вона  –  як  життя.
Намалюю  себе  і  загляну  в  люстерко,
Неодмінно,  ще  будуть  мої  відкриття.
Буду  думи  складати  у  скриню  дубову,
Буду  час  колихати  на  вітах  верби,
Буду  чемно  просити  яскраву  обнову,
І  знайду  я  загублені  з  часом  скарби.
І  піду  у  грозу,  якщо  я  й  не  одіта.
Знов  назустріч  вітрам,  як  оголена  ніч,
І  гроза  уночі  –  надзвичайна  сюїта,  
А  життєві  дороги  летять  навсибіч.








адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884695
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2020
автор: Тамара Васильєва