Вони загадку вічності тримають

П’ють  воду  зорі  з  сивого  Дніпра,
Холодну,  чисту,  правда,  трохи  сиву,
Чи  не  тому,  що  мало  знав  добра,
Й  не  одного  земля  згубила  сина?
У  цім,  повінчанім  із  бідами  краю,
Де  брат  на  брата  часто  йшов  війною,
Краса  цвіте,  неначе  у  раю,  
Та  полини  впилися  сивиною.

Холодні  зорі  німо  зрять  згори,
Хоч  свідками  є  усього  земного:
І  княжої  далекої  пори,
І  сьогодення,  доброго  і  злого.
«Чому  так  є,  –  питаю  у  зірок,
Що  сивина  торкнулася  й  волосся?»
«То  людство  платить  вічності  оброк
За  те,  щоб  довше  на  землі  жилося!»

А  зорі  п’ють  все  воду  із  Дніпра,
Що  бачив  на  шляху  своїм  немало,
Позичивши  у  нього  серебра,
Вони  загадку  вічності  тримають.
1.08.2020.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884677
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2020
автор: Ганна Верес