Згоріла хата, гори й сарай
їб@ть їх в рот, оті карі очі
П’ять років я, наче віл пахав,
все, працював, аж до самой ночі.
Не покладав, рученят своїх,
їм бутерброд, а собі міркую:
Як там, офшор? Як там, мій завод?
Та як народ?... Хоч народ по х@ю!!!
Розчарувань, не було таких,
з давніх – давен,
ну десь, років двадцять
Коли, все крав, й будував "Рошен",
як, справжній жлоб
Ну, а тут, громадськість…
Зневіра йме, голова кипить
брехливість слів, її лиш, дратує
І ось тоді, настає момент
і, люд сліпий – сліпо голосує.
А я, все: На!!! І собі і Вам…
Свій бізнес, я, заховав в офшори
собі, мільйон, пару гривень, Вам
І люд кипить, гнівом не покори.
Бо, влучний жест, та їдкі слова,
нахабність фраз
Та його, презирство,
дарунок, нам, як полин – трава
Жебрацтво, торба,
та і його, блюзнірство.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884543
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2020
автор: Максим Шелест