Затягнулося небо мрякою,
нахилилося над землею.
В рідній зграї живу собакою,
так нащо̀ мені буть твоєю?
Ми в клики гризлись за очільника
і таких в зграї нас багато.
Не існує для нас нашийника
нам намордника не вдягати.
Не народжені ми для вірності,
все життя ми напівголодні,
не натаскані для покірності,
як завжди, всі ми злі сьогодні.
Летимо за вітрами дальніми,
виємо на місяць у повні,
не породисті, не з медалями,
але вільні, тому бездомні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884511
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2020
автор: Анатолій Костенюк