Коли помирає бідняк,
то на похоронах лише піп і дяк,
і ще дехто із його рідних,
таких же нещасних і бідних,
а якщо вмирає, бува, багатир,
то сходиться на похорон увесь мир –
і рідні, й знайомі, й представники знаті,
а також сусіди, колеги, і бідні, й багаті.
Чому так ведеться, ніхто не знає,
пояснення цьому і досі немає,
хоча очевидно це все неспроста,
але мовчать про те вперто вуста.
Ніхто помирати, звісно, не поспіша,
та коли покидає вже тіло душа,
не люблять душі нещасних і бідних,
навіть якщо такі є серед рідних.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884391
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2020
автор: Павло Коваленко