Ще день не кланявсь тиші вечоровій
І зорі не засвічені були,
Та небо свої супило вже брови –
То хмари в дощ осінній забрели.
Вони, води набравши повні щоки,
Щедренько полили на все згори.
Це не було ні дивом, ані шоком.
Ловили дощ у жмені явори.
Дивлюсь на цих я велетнів високих
І рОсту їх радію, мов маля,
Бо, крім дощу, вони ще п’ють і соки,
Якими пригощає їх земля.
25.07.2020.
Ганна Верес Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884388
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2020
автор: Ганна Верес