Людина людині вовк.
Людина людині ворог.
А вовку людина хто?
Для кого в кишені порох?
Я Мауглі камню й бетону,
Я привид підземних полів.
Я ворог, я вовк, я людина?
Не знаю, чому я вцілів.
Коли я здер свої кігті,
Хто вирвав ікла мої,
Щоб продати за пару центів
Шаману з великих доріг.
Гарую у звуках заліза
На двох. Втратив дві у бою.
Я втік тунелями міста
Від смутку, скорботи й жалю.
Людина вовку не ворог?
Я шукав, де пришиють мій хвіст.
Густий кислуватий морок
Втягнув у вологий ніс.
Печера моя із картону.
Зі стелі звисають дроти.
Мій дім - це частина понтону.
Не знаю, чому я вцілів.
Людина вовку не вовк.
Я сплю в швидкісному вагоні.
Сусід через вічність замовк,
Я ж - вічність стою на кордоні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884172
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2020
автор: Mariami