[youtube]https://youtu.be/WZyOIhzfu54[/youtube]
[i][b][color="#078a7b"]Подув вітрець із Півночі чи Сходу
й застряв в листві, що вшир і ввись росте…
І випив всю із листя трібну воду,
утрутившись у правило просте.
Коли нема живильної водиці,
а корені, немов мерцеві – гріб,
життя дерев не може освятиться…
Сприяти нам природи жадій грі б!
Так ні! В житті у нас “свої” закони,
що дисонують вкрай з його єством!
Ми зводимо довкіллю перепони
і боремось із явним божеством.
Блатний кураж, жаргони, мати, суржик,
блюзнірство мовне і лінгвоцинізм.
Кудахтанням наповнений весь курник –
зневага мов, "язицтва"* реваншизм.
Зів’яле вщент зелене листя мови
нас приведе у вухов’яні край.
Ніщо не гріє так, як рідне словоv.
О словомудре!
Край невірним,
край![/color][/b]
_______
*Нічого спільного з язичництвом. Термін
використано автором для означення на-
сильницьцької русифікації, що у свій час
проводила більшовицька імперія - СРСР.
22.07.2020
© Олекса Удайко[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883946
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2020
автор: Олекса Удайко