У кожного в цім світі власний світ

У  кожного  в  цім  світі  власний  світ,
у  кожного  із  вікон  своє  сонце...
Комусь  важливо  бачити  політ,
комусь  летіти...  Інші,    незнайомці,
у  своїм  світі  вічне  щось  несуть
і  мабуть  їм  від  того  таки  сила...
Бач,  маю  думку,  виростають  крила,
коли  твій  світ  знайде  у  чомусь  суть.

Хтось  має  світ  молитви  й  сповідань,
у  іншого  прокляття  і  зневіра,
і  він  не  знає  тому  всьому  міри,
і  кожен  ворог...  Хтось  шукає  грань
серед  зірок  і  чисел,  все  рахує.
Бо  світ  такий  -  чатує  свою  лань...
І  скільки  ще  світів  таких  існує?

Хтось  світ  наповнив  квітами.  Вони
дарують  втіху,  і  краса  довкола
зімкнулась  тихо  в  неосяжне  коло
та  не  бентежить  подих  від  зими.

Одним  важливий  спокій  за  столом,
а  інших  тішить  вкотре  оковита
і  байдуже,  що  зовсім  драна  свита,
що  діти  не  огорнуті  теплом.

Чийсь  світ  німий...  Незримий  серед  фарб
та  дух  у  нім  змагається  за  право...
Він  надихає!  Та  хіба  ж  цікаво,
комусь  буденне,  мати  такий  скарб.

Цей  дивний  світ  у  кожному  вікні...
За  безліччю  дверей  нові  актори.
Світи  чиїсь  немислимі  мені,
Комусь  мої  негадані  простори.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883715
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2020
автор: Людмила Мартиненко