У затоки, біля річки верби й верболози,
Там вінки плели дівчата і ковтали сльози.
Ти пливи, пливи віночок річкою до моря,
Хай тебе побачить милий і не знає горя.
Десь воює мій миленький,важко й забарився.
Замовля дівча віночок, щоб не потопився.
Нехай милий хоч здалека, зіркою побачить.
Що чекають пам'ятає, й крадькома заплачуть…
Пам'ятає ясні очі і чорнії брови,
Ріднії степи безкрайні й зелені діброви.
Темна ніченька Купальська, стогін ніч лякає,
А дівчина в темнім лісі папороть шукає.
Як знайде чарівну квітку,хоче загадати,
Щоб здоровим був миленький й повернувсь до хати.
Всю ніч бігала й шукала, не знайшла чар-зілля,
І чи буде в неї з милим чарівне весілля?
Бог не любить замовляння, ворожбу і чари,
Може тому й посилає нищівні удари.
Безнадійно квіти в'яли у вінку що тоне,
Десь лежить на полі милий, й навкруги червоне.
У затоки, біля річки верби й верболози…
Там сиділа дівчинонька і ковтала сльози…
Оксана Самохліб 2019р.
@KseniBerkeli
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882988
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2020
автор: Ksenia Samohleb