Ми п’яні від самих себе більше, ніж від вина,
Ми розмалювали акварельними фарбами лице полотна,
Відкрили свої обличчя для всіх,
Ми вже пішли, а у кімнаті досі лунає наш сміх,
Розчинились уважно в мелодії вечора,
Придумали танець і попливли проти течії,
Заснули під ранок, коли зірки стали для очей прозорі,
І новий день вбрався світлом, а ніч так і лишилась пітьмою,
Вже забули, коли ми востаннє були художниками
Власного життя, і лікували рани подорожниками,
Ми досі ті діти, що грають в дворі до самого вечора,
Завжди є самими собою, а не побитими падіннями й злетами,
Тільки одне сонце звичне, яскраве, гаряче
Не радіє і не сумує, не сміється і не плаче,
Сюжет сну так і лишився у снах,
А на устах ще досі несказані слова,
Не біймося зізнатися у своїх почуттях
Вони як вода, більша частина нас.
16.07.2020.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882918
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2020
автор: Іра Задворна