Принишк Майдан у ржавчині і спить,
Як мати Україна у скорботі.
Нема кому тепер животворить,
Нас розвели на заході й на сході.
Лежить туга у серці наче шов,
Ятрать його обмануті Майдани.
Невже була дарма пролита кров,
Коли не заживають в тілі рани.
Розсипані з троянди пелюстки,
Як кров в снігу багряні, зчервонілі.
З душі поета вирвані листки,
Як крик лежать у сивій заметілі.
На бруствер впала краплею сльоза,
Від болю сніг холодний розтопило.
Завмер довкруж, розверзлись небеса,
Здавалось й небо болем голосило.
Довколиш громом жалить, як оса,
Із круч дніпровських чайка затужила.
В горі Небесна Сотня... воскреса,
Рука Творця нам Долю прихилила.
Втікають в тьму тітухи й пєтухи,
Рабів тупих ескадра смерті.
Й далеко попереду, пастухи.
Щурі... - зникають із земної Тверді!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882779
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2020
автор: Волиняка