Потроху-помалу підблизився обрій.
Беззвуччя снується між віттям в саду.
Нічниці, немов нашорошені кобри,
Вслухаються в темінь, чи я ще не сплю.
А ніч-чорноризниця у завіконні
Підзбирує сутінки у саківки
Й чекає на сльози гірчаво-солоні,
Що викотять з серця смутливі думки.
Хіба новина? Сподівання блаженні…
Вік змінює кожного з нас позаяк,
Й кохання остуджують час і буденність…
Між нами так само тепер все не так.
Не стій же, іди собі, ноче-монашко,
Й безсоння моє із собою бери.
Хоч боляче, тоскно, душі надто важко,
Від мене не жди подаяння слізьми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2020
автор: Valentyna_S