Їх байдуже виривали
Ще живими з надр землі,
А вони знов воскресали
На тоненькому стеблі.
Ці розтоптані, пахучі,
Ці тендітні пелюстки,
До життя такі жагучі,
Знов тягнулись до ріки.
Щоби спрагу втамувати,
І до сонця прорости,
Щоб коріння знов пускати,
І для когось зацвісти.
Чиюсь душу обсипати
Тисячами пелюстків,
Щоби з кимось розмовляти
Не звертаючись до слів.
Щоби...щоби...і так далі...
Задрімали на руках,
Такі ніжні, витривалі,
Заховались в пелюстках.
Їх так часто виривали,
Викидали, мов сміття,
Та вони все воскресали,
Мої квіти-почуття.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882732
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2020
автор: Sukhovilova