Перебери у сонця заході
Твій золотіючий ячмінь. Амінь.
В жертву живу приношуся,
у боговгідну.
І легка сінь.
Брили, брили, брилища – степом начебто.
Заждіте, тут розкопують Шевченка...
що це святий – довго не чують.
Брили, брилиська ходять степом,
кочують...
Бог дасть, розкопають, –
довго стримувана гіркота: гикота:
«все, до кіота!»
Глянуть з ікон! – аж стуснуть,
й цей світ дощенту...
І ще служу, за так, заодно, на Шоту.
Кликали: Руставелі.
Велій.
Велій – тигрів душив. Звучник, веліїм…
...Що тут мене, словесника у Слова, лапати? –
Чия брила-шпіон?
Та – бачить Бог – крім Богоматері
вміщать живе нема тут в кого...
Не дивно – не дивлюсь,
окрім на Неї й Сина.
Й крім Бога – нічого.
Переберем в золотім Сині–Сонці
вельми золотіючий ячмінь.
Я раб співаючий, ячмінь. Амінь.
В жертву живу богоугодну. І –
легка сінь.
Я духом вже не тут більш, – там.
І вас спитає, бо за мене
вас спита! чесний Шота!!
Він велій:
він з народом. – Він! –
Де біля мене тут народи? –
Цей злагодив, чи вкрав,
ув свого люду – чи то геній,
чи то дзвін,
Міцний, проте, цей Руставелі!
І за одним із епізодів:
не обійшлося ж без народу:
Чиста!
прекрасна!
що й казати – молода...
Лиш поглядом очей витягувала
з воїв стріли!!
лікувала...
та на кобилку з жеребцем оглянулась – все
втрачено...
сіреньке – впало і пропало...
Скільки за цього от, Слова поета,
з небес поставлено підрозділів?
Псу демократії на стіл налили.
Якийсь сліпий спіткнеться на порозі:
«В кіот».
І: «дурні наші, вчасно не спалили...»
Перебери в золоті сонця золотіючий
ячмінь:
Співаю, раб твій.
Твій ячмінь. Амінь.
12.09.2006
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882729
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2020
автор: Шевчук Ігор Степанович